Сирени й укриття: як допомогти дитині впоратися з тривогою та сном

Як стрес проявляється в дітей різного віку

Немовлята й малюки. Стрес впливає на апетит: дитина може їсти забагато або відмовлятися від їжі. Не змушуйте, їжте разом, і в міру зниження стресу апетит зазвичай відновлюється; до педіатра — якщо малюк помітно втрачає вагу. Він може погано спати, не засинати сам, прокидатися з криком, плакати при будь-якому розставанні, навіть коли ви просто виходите в туалет. Втрата нещодавно опанованих навичок (горщик, мовлення) — сигнал дистресу. Не критикуйте й не тисніть: навичка зазвичай повертається, коли дитина знову почувається в безпеці.

Дошкільнята. Їм важко висловити переживання словами. З’являються кошмари, страх засинати, дитина перестає відпускати батьків. Можлива повторювана, «небагата» гра про пережите. На повернення смоктання пальця або мокре ліжко реагуйте спокійно, змінюйте білизну без коментарів і не соромте.

Щодо гри у війну джерела розходяться. ЮНІСЕФ Україна радить не забороняти її: нехай дитина кричить, гарчить і так виплескує емоції. NCTSN пропонує м’яко спрямовувати такі ігри й малюнки до безпечніших сюжетів. Якщо дитина під час гри сильно засмучується, здається відстороненою або знову й знову програє одну сцену, допоможіть їй заспокоїтися й подумайте про допомогу фахівця.

Школярі. Типові тривога за себе й близьких, почуття провини, труднощі з концентрацією, головний біль і біль у животі без явної причини, іноді незвично нерозсудлива або агресивна поведінка. Можуть погіршитися оцінки, з’явитися небажання йти до школи або лягати спати. При скаргах на тіло спочатку виключіть медичну причину; докладніше — у статті про біль у животі від стресу.

Підлітки. Вони соромляться своїх реакцій і бояться здаватися «ненормальними», віддаляються від сім’ї та друзів, відчувають сором, провину, думки про помсту, можуть поводитися ризиковано. Про значний стрес може говорити відмова від давньої дружби, ворожість до близьких, фрази на кшталт «я нікому не подобаюся».

Як говорити з дитиною про війну й тривоги

Почніть із запитань: що дитина знає і що відчуває. Виберіть спокійний момент, наприклад сімейний обід, а не час перед сном, і виправте неточності. Не думайте, що ви заздалегідь знаєте її думки.

Правда за віком. Говоріть словами, зрозумілими в цьому віці, і стежте за реакцією. Малюкам допомагають казки й історії, а з підлітками новини можна використати як привід обговорити ситуацію в країні. На запитання підлітків про мобілізацію або службу відповідайте прямо. Якщо відповіді не знаєте, так і скажіть і пошукайте її разом.

Тон і ваші емоції. Діти зчитують емоційні сигнали дорослих, тому говоріть спокійно й стежте за мімікою. Ховати почуття повністю не потрібно, але акценти в джерел різні. NCTSN допускає сказати дитині, що ви засмучені, і запросити її поділитися своїм. ЮНІСЕФ радить не перевантажувати дитину своїми страхами, а в матеріалі ЮНІСЕФ Україна — при дітях стримувати емоції.

Без порожніх обіцянок. Не обіцяйте того, що від вас не залежить: «усе буде добре» або «нічого поганого не станеться». Натомість: «Що б не сталося, ми разом».

Новини. Що більше часу дитина дивиться репортажі про війну, то ймовірніші негативні реакції; дошкільнятам за можливості краще не бачити їх узагалі. Новинний контент травмує малюків і молодших школярів, тому ввечері замініть його іграми, мультфільмами чи казками. Зі старшими можна дивитися разом і обговорювати побачене. Про екрани загалом — у статті про екранний час.

Після тривоги. Коротку сімейну розмову краще почати словами «Зараз ми в безпеці», визнати, що було важко, і похвалити дитину. Розповідайте про пережите через «ми»: «ми почули…», «ми зробили…». Не кажіть «не згадуй» або «забудь про це».

Під час тривоги й в укритті

Підготовка. Заздалегідь продумайте маршрут, поясніть його коротко та ясно, намалюйте разом схему укриття: вхід, вихід, ваше місце. Дитина має знати ваші контакти, свою групу крові й хронічні хвороби; молодшим можна покласти записку в кишеню або рюкзак.

Рюкзак. ЮНІСЕФ радить окремий рюкзак безпеки для кожного члена сім’ї. У дитячий кладуть фото з батьками, на звороті якого написані телефони рідних, адреса, ім’я та група крові, а також воду, перекус, потрібні ліки, серветки, ліхтарик, змінний одяг і одну-дві улюблені іграшки для психологічного комфорту. МОЗ додає записки підтримки, наліпки, розмальовки, аудіокнижку з навушниками й «двійника» улюбленої іграшки, якщо оригінал залишається вдома. В укритті можуть знадобитися пледи, щоб укритися й почуватися в більшій безпеці.

Ваш спокій. Діти швидко переймають емоції дорослих і копіюють їхню поведінку. Коли починається тривога, міцно обійміть дитину, потім запропонуйте щось улюблене: книжку, мультик, іграшку. Якщо повторювати це щоразу, тривога починає асоціюватися з теплом і турботою. Не сидіть мовчки, вслухаючись у звуки: обіймайтеся, згадуйте щасливі моменти, читайте. Називайте почуття: замість «не переживай» скажіть «бачу, тобі страшно».

Дихання й заземлення:

• «Кулька»: рука на животі, на вдиху кулька надувається, на видиху здувається; видих довший за вдих.
• «Понюхати квітку»: глибокий вдих носом, повільний видих ротом; «Зайчик»: три короткі вдихи носом і один довгий видих ротом.
• «Метелик»: схрестити руки на грудях і почергово ритмічно поплескувати по плечах.
• Знайти предмети одного кольору, порахувати від десяти до одного або кроки до предмета.

Вправи можна записати на аркуш і покласти в рюкзак. Поясніть дитині, що страх і паніка неприємні, але не небезпечні для життя, і разом ви впораєтеся. Якщо дитина «застигла», поставте три прості запитання («Тебе звати Наталя, так?») і дочекайтеся відповідей.

Ігри без гаджетів: «зіпсований телефон», «голоси тварин», «я загадав», слова на останню літеру. У темряві торкайтеся дитини, лише попередивши її та отримавши дозвіл.

Турбота про себе. Спочатку киснева маска на себе, потім на дитину. Якщо втрачаєте самовладання, зробіть паузу на 10 секунд і п’ять повільних вдихів та видихів. Знайдіть людину, якій можна виговоритися.

Сон після тривог

Під час війни проблеми зі сном у дітей стали поширенішими. Норми сну за віком — в окремій статті про сон.

Режим і ритуал. Час відходу до сну однаковий у будні й вихідні; вечірній ритуал триває 30–40 хвилин, закінчується в ліжку й включає казку або розмову про день. Не обговорюйте війну просто перед сном. Гаджети буклет ЮНІСЕФ радить вимикати за півтори години до сну, а брошура «Ти як?» — за годину.

Нічна тривога. Заздалегідь домовтеся, що ви переходите, наприклад, у коридор і облаштовуєте там спільне місце для сну. Якщо не спиться, запропонуйте уявити «чарівне» безпечне місце. Допомагають улюблена іграшка поруч, нічник і саморобний «охоронець снів».

Спільний сон. NCTSN допускає його як тимчасовий захід: малюку можна сказати «це лише поки що», дошкільняті — «сьогодні спиш із нами, а завтра у своєму ліжку», а зі школярем скласти план повернення до звичайного сну. Для немовлят AAP займає жорстку позицію: жодного сну в одному ліжку, лише своє ліжечко у вашій кімнаті й ніколи — сон із малюком на дивані або в кріслі.

Кошмари. Не торкайтеся сплячої дитини із заплющеними очима. Сядьте поруч, назвіть на ім’я: «Ти спиш. Тобі наснився страшний сон. Я з тобою. Ми в безпеці». Коли прокинеться, запитайте, чи впізнає вона вас, обійміть і не змушуйте переказувати сон. Школяреві можна дати розповісти без розпитувань про деталі й пояснити, що сни — це нормально.

Без снодійних «про всяк випадок». AAP радить давати мелатонін лише після обговорення з педіатром: він не замінює вечірнього ритуалу. Будь-які засоби для сну, зокрема безрецептурні й «натуральні», — лише після консультації з лікарем і після спроби налагодити режим. Якщо режим і ритуали дотримуються, а сон не налагоджується, зверніться до дитячого психолога або психотерапевта.

Коли потрібна допомога фахівця

Строки в джерелах різні. У брошурі «Ти як?» депресію можна запідозрити, якщо симптоми тримаються щонайменше два тижні. ЮНІСЕФ називає приводом звернутися сильний смуток або замкнутість підлітка довше двох тижнів і будь-які зміни, які тримаються кілька тижнів та заважають життю. ЦГЗ згадує агресію в молодшого школяра довше місяця. Симптоми посттравматичного стресового розладу можуть з’явитися невдовзі після травми або пізніше; при тривожних ознаках не потрібно чекати певного строку.

Обов’язково звертайтеся, якщо дитина різко змінила харчові звички, погано спить, говорить про втечу з дому, вживає психоактивні речовини, завдає собі шкоди або говорить про самогубство. Розмови про самоушкодження або самогубство ЮНІСЕФ називає найсерйознішим сигналом. Насторожити мають і нав’язливі спогади з униканням усього, що нагадує про пережите, і постійне програвання подій у грі.

Куди йти. До сімейного лікаря — якщо дитина стала замкнутою або пригніченою, у неї проблеми в школі чи з друзями, вона не може контролювати гнів. Допомогти можуть шкільний психолог або психолог дитячої лікарні. Якщо підліток не становить небезпеки для себе й інших, запитайте його згоди на звернення; якщо він відмовляється, обговоріть свої побоювання з медиком.

Часті запитання батьків