Істерики в малюка: чому трапляються й як реагувати

Чому істерики бувають у 1–3 роки

Істерики однаково часто бувають у хлопчиків і дівчаток, зазвичай у віці від 1 до 3 років. За даними NHS, зазвичай вони починаються близько 18 місяців.

Слів поки не вистачає. Малюк розуміє більше, ніж може висловити. Коли слів мало, пояснити, що потрібно, важко, і це може закінчитися істерикою. Дитина хоче висловити себе, але в неї не виходить, і вона злиться. Про норми розвитку мовлення — у статті про мовлення.

«Я сам!» Малюки хочуть більше самостійності й контролю, ніж можуть осилити, звідси й боротьба за владу. Приблизно з 18 місяців дитина починає бачити себе окремою від інших, і «ні» стає способом проявити контроль. У дітей молодших за 18 місяців це радше імпульс, ніж навмисний непослух. Діти з бурхливими реакціями або ті, що важко приймають зміни, можуть частіше опиратися.

Часті тригери:

• голод і втома, дискомфорт;
• перезбудження й зміна звичного розпорядку;
• ревнощі, відчуття, що на тебе не звертають уваги, занепокоєння;
• відмова дати бажане.

Якщо дитина налякана повітряними тривогами, докладніше про підтримку — у статті про тривогу й сирени.

Коли стає легше, джерела говорять по-різному. AAP пише, що після 3 років істерики зазвичай ідуть на спад, але повністю не зникають. NHS — що до 4 років вони бувають значно рідше. KidsHealth називає найчастішим часом другий рік життя й пов’язує спад із розвитком мовлення.

Що робити під час істерики

Безпека й спокій. Спочатку переконайтеся, що всі в безпеці, і залишайтеся поруч. Якщо дитина може нашкодити собі або іншим, відведіть її в тихе безпечне місце. Крик і втрата самовладання істерики не зупинять. Допомагає пауза перед тим, як щось сказати або зробити, наприклад п’ять повільних глибоких вдихів.

Не поступатися вимозі. Якщо «ні» перетворюється на «так», дитина засвоює, що істерика працює; те саме відбувається, коли відкуповуються солодощами. Відмовляючи, пояснюйте коротко й переходьте до іншого заняття. Тут є розбіжність: AAP допускає, що іноді доводиться трохи поступитися, щоб заспокоїтися самому, і це нормально, а KidsHealth вважає можливим змінити «ні», якщо це пов’язане з хорошою поведінкою.

Перечекати поруч. AAP радить дочекатися, поки істерика вщухне сама. NHS — не реагувати на істерику, але залишатися поруч і стежити за безпекою. Іноді допомагає переключити увагу, наприклад на щось цікаве за вікном. Якщо самі на межі, переконайтеся, що дитина в безпечному місці, і відійдіть, поки не заспокоїтеся.

Тримати чи не торкатися? За NHS, деяким батькам допомагає міцно обійняти дитину, особливо якщо вона більше засмучена, ніж зла. CDC радить запитати дозволу, перш ніж торкнутися: засмучена дитина може не хотіти дотиків.

Назвати почуття. Визнайте, що дитина злиться, як іноді злитеся й ви, просто виражає вона це інакше. Якщо спочатку визнати почуття, а потім позначити межу, дитині часто легше заспокоїтися. Наприклад: «Злитися можна, а кидати кубики не можна». Докладну розмову про почуття краще починати, коли заспокоїлися обоє.

Після спалаху. Похваліть дитину за те, що вона знову опанувала себе, втіште й скажіть, що любите її. Обійми допомагають відчути: «Мама або тато поруч, я в безпеці». Поговоріть про почуття, але не повертайтеся до самої істерики знову й знову.

У громадському місці. Не звертайте уваги на оточення й зосередьтеся на власному спокої. Можна перейти з дитиною в більш усамітнене місце.

Ігнорувати поведінку, а не дитину. Мета — прибрати увагу, яка підкріплює витівку, при цьому безпека дитини залишається на першому місці. Прийом підходить для дрібниць на кшталт скиглення й не підходить, коли дитина голодна, втомлена або хвора. Спочатку поведінка може посилитися, а коли вона припинилася, одразу поверніть увагу й похваліть. Удари, копняки, укуси й кидання ігнорувати не можна.

Тайм-аут: із якого віку — думки різняться.

• Канадське педіатричне товариство: не раніше 3 років і лише після інших методів позитивної дисципліни.
• CDC пише для батьків дітей 2–4 років і наводить приклад: дворічна дитина в тайм-ауті 2 хвилини.
• AAP мінімального віку не називає, орієнтир — 1 хвилина на рік віку; з 3 років можна дозволити дитині самій вирішувати, коли вона готова повернутися. В іншому матеріалі AAP називає тайм-аут крайнім заходом.
• KidsHealth: близько хвилини на рік віку, 3–5 хвилин цілком достатньо.

Як проводити: місце без іграшок, екранів і людей, ніколи не комора; без нотацій і суперечок; відпустити, коли дитина кілька секунд побуде спокійною, потім похвалити за наступний хороший вчинок. Альтернатива — «тайм-ін», коли дорослий залишається поруч, поки дитина заспокоюється. CDC пропонує його, коли дитина емоційно засмучена, а тайм-аут — при небезпечній поведінці на кшталт ударів або укусів.

Як зробити істерики рідшими

• Сон і їжа вчасно. Передбачайте тригери на кшталт утоми й голоду, беріть із собою перекус. Скільки сну потрібно малюкові — у статті про сон.
• Попереджати про переходи. Наприклад: «Ще три рази з гірки — і додому»; допомагає кухонний таймер, який дитина бачить. Передбачуваний розпорядок підказує, що буде далі.
• Вибір із двох варіантів замість запитань «так чи ні»: «Піжаму вдягнеш до книжки чи після?» Не закінчуйте прохання словом «гаразд?» — це запрошує до «ні».
• Хвалити за спокійну поведінку. Помічайте, коли дитина поводиться добре, і хваліть конкретно. Хваліть і за те, що вона говорить про свої почуття.
• Давати слова для емоцій: «Ти не можеш розстебнути ґудзик і злишся». Обговорюйте почуття героїв казок і мультфільмів.
• Бути послідовними. Сталість із дня в день — ключ до того, щоб істерики були рідшими й слабшими; обирайте, за що варто боротися.
• Не ставити в завідомо складні ситуації. Робіть походи до магазину якомога коротшими й залучайте дитину, не плануйте справи, коли малюк втомлений, приберіть заборонені предмети з поля зору. Прохання мають бути реалістичними.

Чого краще уникати

Ляпасів та інших фізичних покарань. AAP радить не ляскати й не бити дітей: це часто посилює агресію та злість і підвищує ризик травм, особливо до 18 місяців. За оцінкою ВООЗ, фізичні покарання шкодять фізичному й психічному здоров’ю дітей; вони пов’язані з тривогою, депресією, порушенням когнітивного й емоційного розвитку, агресією, а будь-яке, навіть легке, покарання несе ризик ескалації. Ляпаси не ефективніші за інші методи, наприклад тайм-аут.

Крику й присоромлення. За AAP, до них належить те саме, що й до ляпасів, а жорстка словесна дисципліна може вести до ще гіршої поведінки й проблем із психічним здоров’ям. МОЗ називає присоромлення, покарання й удари формами насильства, які не допомагають упоратися з емоціями.

Поступатися після істерики. Якщо здатися, коли поведінка посилилася, дитина засвоює, що потрібно «тиснути» сильніше, а непослідовність робить поведінку стійкою.

Гаджета як способу заспокоїти. Потяг до екрана під час сильних емоцій може бути спробою з ними впоратися; докладніше у статті про гаджети.

Коли варто звернутися до спеціаліста

Зазвичай істерики не привід для занепокоєння й минають у міру того, як дитина вчиться себе контролювати. Спалахи гніву не завжди закінчуються разом із раннім дитинством; якщо старша дитина часто свариться й б’ється з однолітками, братами, сестрами та дорослими, може знадобитися додаткова допомога.

Обговоріть ситуацію з педіатром, якщо:

• істерики стають частішими, сильнішими або довшими або після них дитині дуже важко оговтатися;
• дитина часто травмує себе або інших, незвично агресивна довше кількох тижнів або нападає на дорослих;
• агресія зберігається попри послідовне виховання;
• втрачені навички мовлення, сну або горщика; при втраті навичок CDC радить не чекати;
• є стійкий смуток, страх або дратівливість, сильний стрес при переходах і розставаннях, особливо після 3 років, труднощі з близькістю до дорослих і дітей;
• ви часто злитеся або втрачаєте контроль, постійно поступаєтеся, істерики створюють напруження в сім’ї; якщо важко впоратися, NHS радить звернутися до лікаря.

Лікар може перевірити слух, зір, хронічні хвороби, затримку мовлення, хоча такі причини нечасті. Якщо непокоїть розвиток, розкажіть про спостереження й запитайте про скринінг.

Затримка дихання при плачі (афективно-респіраторні напади). Дитина затримує дихання після злості, фрустрації, переляку або болю й іноді втрачає свідомість. При «синіх» нападах обличчя синіє після сильного плачу, при «блідих» біліє після переляку або болю. Дитина робить це не навмисно й не може це контролювати. Напади трапляються з 6 місяців до 6 років; за KidsHealth, найчастіше в 6–18 місяців, за RCH, перший зазвичай стається до 18 місяців, а до 6 років більшість їх переростає. Напад не шкідливий, дихання відновлюється саме.

• Під час нападу покладіть дитину на бік, приберіть предмети поруч, нічого не кладіть у рот, не бризкайте водою й не дмухайте в обличчя; після — без покарань, нагород і метушні.
• Після першого нападу покажіть дитину лікарю. RCH про це окремо не пише, але радить звернутися при дуже частих нападах — частіше ніж раз на день або кілька разів на тиждень.
• Викликайте швидку, якщо дитина залишається синьою або не дихає довше хвилини. Якщо дитина не реагує й не дихає нормально, не чекайте хвилину: негайно телефонуйте 103 і починайте серцево-легеневу реанімацію за вказівками диспетчера.

У таких дітей частіше буває залізодефіцитна анемія; лікар може перевірити рівень заліза й призначити препарат заліза, щоб напади були рідшими. Лікування анемії може зменшити кількість нападів. Докладніше — у статті про анемію.

Часті запитання батьків